День за днем все той же ритуал:
Ранок, тиша, темна тінь тривоги,
Спогад про війну, як біль від жал,
Відчуття постійної знемоги…
Намагання вгамувати сум,
Залишитись в самоті хоч трохи,
Відпочити від настирних дум,
Прочитати миротворні строфи.
Пити каву, дивлячись крізь скло
На осінніх днів метаморфози,
На прощальне непринадне тло,
Ранні пророкуюче морози.
Ну а потім вже впустити день
В серце, заспокоєне затишком,
І вбирати ауру натхнень,
Що палким хвилює переблиском…