Впасти би на вимиту долівку
і зайтися на весь дім плачЕм...
Чи то жінка літня, чи то дівка,-
не навчилась обминать нікчем.
Хто лише не знає, як їй жити!
Від чужих порад сховатись де?!
Серце, по наївності відкрите,
раз за разом не туди веде.
Підвелась, наголосившись вволю,
поклонилась низько до ікон...
Добре все! Бувають й гірші долі,
де життя поставлене на кон.
Звечоріло. Місяць вивів зорі,
мов пастух досвідчений ягнят...
Усміхнулась, відштовхнувши горе,
загорнулась в ковдру кошеням.
Хай там як, а дім - її фортеця!
Кривдникам зайти до нього - зась!
А за щире, невгамовне серце,
може, їй, колись, Господь воздасть...