***

Сірий вовк та чорний ворон ділять козака,
Видно доля юнакові випала така:
Не стоїть над його тілом православний хрест,
Не співає хор герою, що Христос Воскрес...

Під сосною віковою мертвий він лежить
І до нього, як до їжі, ворон має хіть.
Стереже його від птаха злий самотній вовк.
Відступив далеко з боєм Чигиринський полк.

І сказав суворий ворон: Ось який відьмак!
Я давно живу у світі, знаю м'яса смак.
Тут лежить козак убитий, воїн молодий,
Дай мені поласувати, зупини двобій.

Ти в марній цій люті, друже, вже досяг межі -
Нам на двох достатньо буде, хіба ні, скажи?
Поважай ти, вовк-бродяга, лісовий закон.
Я візьму собі шматочок, сірий компаньйон.

Присоромив. Стало вовку якось не з руки.
Допустив до тіла птаха. Рвуть собі шматки.
Ось готує чорний ворон невблаганний дзьоб
Молоде козацьке око проковтнути щоб.

-Слухай, ворон, це занадто. Очі не займай.
Ти мені їх на щось інше краще проміняй.
Бачив я, як рідна мати цілувала їх,
Коли вийшла проводжати діточок своїх.

Не знущайся, друже ворон, ти над козаком,
А підходь сюди ти ближче, станемо рядком.
Сірий вовк гризе-терзає, ласий до людей,
Серце хоче молоденьке витягти з грудей.

Ворон глянув і промовив: відступи, залиш.
Не чіпай його ти, вовче, зле та не вчини ж.
Там жило кохання перше, хвилювало кров,
Почуття було згори це, від небес любов.

Зберігав козак кохання в серці повсякчас,
Не повинно воно бути їжею для нас.
І прийшли ті вовк та птах у думках до того,
Що найкраще віднести їх матері його.

Вийшла бідна мама з дому рано на зорі,
Думала, синок чекає вранці у дворі.
Замість сина, чиє щастя краща з її мрій,
Сірий вовк та чорний ворон кланяються їй.