А ти несамохіть береш у руки свічку -
Запалюєш вогонь, щоб в хаті миготів...
І крізь важкий туман, і крізь осінню мжичку
Знов бачиш відчай душ...Своєї ж - поготів...
Коли ж молитва сьогодення змінить?
Коли ж не стане зла і жодних осторог?
Коли ж ця Осінь - ворога зупинить -
Жовто-блакитний мир зішле на Землю Бог?!
Та день посивів - і немає світла...
І потемніла у Дніпрі вода...
І туга сіра по хатах розквітла,
Засвідчуючи: ось снує біда...
Ще й сніг укрив опале, мертве листя
І безнадію в кожному обійсті...
Перевод - Риммы Батищевой
А ты берёшь рукой помимо воли свечку.
Огонь горит, и стало в комнате светлей,
Он в мрак сырой, и в злой туман промозглый лечит…
И видишь мрачность душ и, в том числе, своей…
Когда же светлая молитва всё изменит?
Когда исчезнет зло и страхи улетят?
Когда же от врага наступит избавленье?
И жёлто-синий мир придёт на землю свят?!
День поседел, и света нет в помине…
И потемнела вся в Днепре вода…
И серая тоска цветёт поныне
И говорит, что здесь живёт беда…
И снег укрыл ковёр из мёртвых листьев
И безнадёжность, что терзает мысли…