Літо, літечко, літо...
Промайнуло,як птах.
Це потому, що в думках
місяць ЛЮТИЙ і страх.
Це потому, що миттю
ми втратили все.
А в очах і на думці
рідне місто моє...
Серця біль невгамовний,
невгамовна печаль.
І збагнути так важко
те, що сталось, на жаль.
Лише згарище й попіл -
як в страшному кіно.
І безсоння ночами
крадькома у вікно ..
Як загоїти рану,
що кров'ю стіка?
Як змиритися з думкою:
мого міста нема...
...До небес у молитві простягнулась рука:
Досить крові людської!
Хай скінчиться війна!