Голодоморок
присвячую бабусі Євдокії
"Каракум" був майже таким самим на смак,
Але я полюбляла цукерки "Червоний мак".
І бабуся, як в неї водилось щось в гаманці,
У гастрономі "Супутник" купляла для мене саме ці.
Саме ці, бо ті маки зростали поверх голів
У чорноземі пам'яті про неповинну крів.
Їх для мене ховала в ситцевім фартушку,
Поринала думками в годину оту лиху,
В тридцять клятий рік, де з моєю мамою-немовлям
Вона їла запечене в чорній золі гілля…
І варила юшку наваристу з бур'яну,
Заїдаючи людоїдствуючу весну…
Як викопувала з землі якісь корішки
І знімала з колодязної води вершки.
Як хлопчисько сусідський, вже пухлий, за ненькою повз,
Як стоси покійників у візках провозили повз
Них, живих, але вже прилічених до мерців…
А життя ледь жевріло останнім зернятком в руці.
Рік, де шкірила рота голодна смерть німа,
Проковтнувши сім мільйонів душ задарма.
День, що макової росинки в роті не мав…
…Генетична пам'ять домислює все сама
І на чорний день обачно в запас трима
Шоколадну цукерку-рятунок "Червоний мак".