Ця здирницька Осінь, неначе зловтішний лихвар -
Хоч сон притуляю до себе, як листя до рани,
Та крадуть його збайдужілі і ночі, і ранки,
Лиш тішить дворовий, нескорений часом, ліхтар...
На засвіток темряву зломлює вичахла ніч,
Та з хмарного Неба зорить знову зимна тривога...
І сиплять тріскучі дощі, і стискає волога,
Як приписи долі, як вирок розтанулих свіч...
Не буду боятись занурювать душу у сіль,
В житейське сміття, аби виявить, що лікувати -
Єдиного Бога на поміч в біді скрушно звати
І серце купати в ранковій осінній росі...
Перевод - Риммы Батищевой
Проклятая осень, как будто лихой ростовщик –
Хоть сон прижимаю к себе, как целебный лист к ране,
Но не сохранить – отнимают и ночью, и рано,
Лишь тешит дворовый, несломленный скромный ночник…
Во тьме освещенье ломает усталая ночь,
Но с хмурого Неба глядит зимовая тревога…
Дожди моросят, и кругом так промозгло, убого,
Как будто судьба наказала, не в силах помочь…
Не буду бояться я душу обмакивать в соль,
В житейские дрязги, чтоб выявить, как избавляться –
Единого Бога на помощь в беде дожидаться
И сердце купать, омывая осенней росой…