Обійми Сонечко стуля,
Бо грудень - змерзлася земля...
В гілках проміння мерехтить -
Та бач , всіх мрій позбулась ти?..
Позаду стежки хвилювань,
Тривог, оманливих вагань -
Світ наче голим, сірим став
Й замовкли стомлені вуста...
Хто б хоч каганчик засвітив,
Щоб щез набридливий мотив,
Через ображені віки
Пробились паростки крихкі
Любові? Милість нагадать
Й щоденну Божу благодать,
В якій воркують голуби:
Надії все ж не загуби!