Не знаю, як іншим матусям, а для мене найбільшим щастям та насолодою було і є носити дитинчат на руках та годувати їх! Тим-то по шостий клас включно я колисала на руках та годувала своїх багаточисельних ляльок.
Аж Господь дав мені, нарешті, донечку, то я ущасливлювалася по-справжньому...
Возити дитину в ясла трамваєм щодня перед роботою було далеченько - від Печерського мосту до Кріпосного провулку, бо мешкали ми тоді на відселенні два роки, поки йшов капітальний ремонт у будинку за місцем прописки.
Рідному татові жодного разу і на думку не спало надати мені допомогу, бо була саме зима, доньку замотувала у дві ковдри, так що ставала вона досить важкуватою як для моїх тодішніх розмірів та фізичних можливостей...Зручних комбінезонів дитячих і в згадці не було. Але я не нарікала, не ремствувала на долю, а лише дякувала їй, коли чергового ранку поспішала до трамваю...
Так само - і з годівлею . Донька біля грудей ссе молочко - це взагалі восьме чудо світу! А згодом, аж джо сьмого класу вранці годувала, бо дуже прикро було будити дитинча, що солодко спало, і до садочка, і до школи. Тож будила в останній момент, аби швиденько одягти її власноруч та нагодувати сніданком. Правильно кажучи - швиденько поковтати сніданок!
З цієї ж причини я ніколи не користувалася будильником, щоб часом не збудити свою Зайку загодя. Мені особисто свого часу поталанило. В ясла ходити я категорично відмовилася, хоча мама переказувала, що всі вихователі мене любили та всіляко догоджали!? Тому матусі довелося аж до першого мого класу бути домогосподаркою при дітях...І матуся була аж дуже вигадливою, зводячи кінці з кінцями на татову маленьку зарплатню. Щастя, що моя мамця аж до скону (Царство Небесне!) - свій вибір завжди робила на користь дітей. Так що з моїм братом ми не відвідували ні ясла, ні садки, а вранці спали досхочу, аж поки не почали будити до школи. І також в останній момент, бо мамі шкода було нас будити...
Роки спливли нестримно...І ось уже моя донька - вперше мамочка! Накупили вони з чоловіком книжок, аби не схибити у вихованні і все робити по науці!
А по науці - привчати дитину до рук суворо заборонялося?! Тоді як я була впевнена на сто відсотків, що малеча має бути не лише доношеною у материнськім лоні, а ще й доношеною на руках!
Тому-то попри заборони та невдоволення моїх дітей, старшу онуку Катрусю я таки із задоволенням колисала на руках і впевнено перемотувала навіть сплячою.
Із середнім онуком Сашком - виявилася ще принадніша штука?! Від носіння на руках ми отримували взаємну насолоду! Так до п'яти років включно Санька я з рук не спускала при будь-якій нагоді!
Якось несу його, уже п'ятирічного, із садка додому на руках і жартівливо питаю:
- Сань, а як ти виростеш, то будеш мене на руках носити?
- Ба, а я не хочу виростати! - із сумовитою мудрістю відказав мій онук.
Заборони на носіння знову були. Донька застерігала:
- Мамо, він же уже дуже важкий?! Потім жалітимешся на загострення свого остеохондрозу?
А ле насолода - є насолода! На денний сон ми з Саньком закривали двері спальні, усамітнювалися... Онук розумів, що уже затяжкий для заколисувань на руках. Тому тихенька казав:
- Ба, ти трошки мене поноси, а потім я засну сам?!
Голівку онук вмощував на моє плече, ніжки його - уже сягали моїх колін. Ми простували назад-вперед по спальні під мої наспіви. Чомусь найбільше Саня любив пісню повоєнну "На позиции девушка провожала бойца"? Може, дитина якось уявляла цю гірку розлуку люблячих сердець? Думаю, що пісня для нього була дуже жалісною? Потім я вкладала його до ліжечка - і він засинав, як обіцяв...
Про ліжечко я згадала інший факт, який мене дуже вразив свого часу. Саня був уже в середніх класах школи, коли я поламала правицю на голощоці і переселилася до дітей на тимчасове перебування. У молодших онуків ліжко тоді було двоповерхове - на нижньому ярусі - Машуня, а Санько - на верхньому. Донька розстелила мені на ніч розкладачку, а сама пішла поратися до кухні... Тим часом Санько - Маняшу переселив на "верхню палубу", а мене умостив - на нижній. Сам же розташувався на розкладачці! Зайшла донька, щоб сказати "На добраніч!" І питає:
"Саша, що це ти придумав?" А він відповів, що любить спати саме на розкладачці!
Зворушив мене аж дуже! Дитина, а розумів, що з поламаною рукою - зручніше бабусі на ліжечку, а не на розкладачці?!
А чи носить мене онук на руках, бо ж виріс?! Так! Я відчуваю його любов через всі відстані! Обдаровує мене постійно! Подарував мені швейну машинку, смартфон, комп'ютер, гроші на заміну вхідних дверей і так далі - здійснює мої мрії, як Дід Мороз! Зважає на мізерність моєї пенсії...Ну, вона б могла бути значно більшою, якби я зробила свій вибір у напрямку підробіток?! Але я обрала своє місце поруч з моїми онуками, про що ніколи і не пожалкувала.
У шкільних роках був випадок, коли я необережно праскою підпалила новісіньку сорочку онука, готуючи його до 1 вересня. Показала йому свій гріх - побачила стримувані сльози на очах дитини... Розпитувала, де саме купили ту сорочку, щоб придбати на заміну? Санько мовчав та мовчав... Побігла сама шукати. Знайшла. Купила. Умовляла надіти в школу - і знову Саня мовчав. Телефонувала уже з дому, щоб умовити одягти - однаково не вийшло. Вранці заглянула в шафу - нова сорочка висіла, пішов до школи в старій... Вже тоді вгадувався справжній чоловік у майбутті! Знав він, що вартість сорочки - третина моєї пенсії?!
А найменшу онуку - Манюсю - уже обоє батьків з рук не спускали. Бувало донька однією рукою кашу мішає в каструлі біля плити, а другою на стегні з іншого боку - Маняшу.
Тепер - всі троє - талановиті красені повиростали! Старша Катруся - уже й сама двічі мамця. І спостерігаю я із насолодою, як вони з чоловіком носять своїх дитинчат на руках! Люблю вас всіх, мої кохані! І, як говорив колись редактор газети, де я працювала, пишіть, дзвоніть, заходьте! Не забувайте у своїх щоденних клопотах!
на фото - моїй донечці - один рік