Чернетки
Перевертаю гори слів,
Викреслюю, чернеток – тищі…
Пливуть рядки поверх голів,
А ю;рми ремствують – навіщо?
Побіжно, з панського плеча,
Хтось пересічне слово кине,
Глузуючи: "Було дівча,
А от диви ж ти, поеткіня.
Ось курка. З неї хоч яйце.
Від бджілки користь – ложка меду.
А ти верзеш маріння це.
Адже який навар з поета?
Вся рафінована така,
Зарозуміння аж до неба,
А, наче з цапа молока,
Суспільству користі від тебе."
Даремно мабуть я, чудна,
Підсапую рясні безсоння,
Де першозмістів множина
До зір злітає з підвіконня…
То що ж… З поганої вівці
Хоч вовни жмут, як кажуть люди.
І ось ліплю рядки оці
На перехресті пересуддя.
Бо серце міститься моє
Десь на співочому горищі,
Де сонце грає, світло ллє
І не питається, навіщо.