Ні слова. Вже більше ні слова ворожою мовою.
З корінням згоріло в душі проклятуще й чуже.
Вже зерен кобзарських не сплутаю більше з половою.
Нехай мене Боже від бруду цього вбереже.
Я мир намалюю Шевченка пісенними римами,
В часи перемоги в війні українських людей,
Бо я - українка, душею і серця глибинами.
Любові до Неньки не вирве і смерть із грудей.
Ні слова. Хоч мова й не винна що дикі мерзотники
Міста українські руйнують ракетним дощем.
Та біль задзвонив у душі моїй скривдженій дзвоником:
Вже віршів не буду співати на мові нікчем.