За 20 хвилин до світла...
А Місяць, наче по-Шевченку --
То виринав, то потопав --
Над Дніпрогесом " вишив " сценку,
В останній раз пірнув...пропав...
Висить над містом повна темінь,
Бродяжить вітер-вітрюган,
Та не проб'є він груди-кремінь ,
Лиш стогне Дніпр, дід-дідуган ...
Коли дали, нарешті, світло
І виник берег осяйний,
Творець підкинув вітру мітли,
Щоб розігнати дух сумний!
Тягнулась стрічкою мережа
Вогнів бентежних, не чітких,
Дісталась стрімко аж до вежі --
Не стало й настроїв хитких!
А що людині в віці треба --
Щоб було світло і тепло,
Щоб тихо спало мирне небо,
Щоб ВСЕ БУЛО як і БУЛО!