Є легенда дуже давня і красива:
Коли в небеса потрапляє людина,
Їй Господь дарує маленьке віконце,
Щоб бачити рідних ,схід та захід сонця .
На тім віконці-горщик із квітами,
Дзвіночок на гілці,росою омитою.
Він дзвонить,коли померлих згадали,
Світить сонечко,якщо добре слово сказали
І дощик рясний завжди поливає,
Коли сльозу за померлим пускають .
І тому квітка швидко росте,
Що людина у пам'яті рідних живе.
В перші дні чути дзвони постійно,
Сонце змінює дощ неодмінно.
З часом зовсім затихають дзвони.
Нема дощу і сонечко в полоні...
І завмирає квітка,не росте. .
Бо пам'ять про людину не живе ..
.....Я твердо впевнена ,що Квітка моєї мами буди жити завжди! Світла їй пам'ять!