Сумні тумани стукали в вікно,
І сіре небо плакало дощами,
Й над прірвою, що пролягла між нами,
На мить завмерло серце, бо воно -
Знесилене й самотнє, наче птах,
Покинутий напівдорозі в вирій,
Не мріє більше про тепло, не вірить,
Що самотужки той здолає шлях.
Та серце знає: там, понад дощем,
За хмарами, - яскраво сяє сонце...
Сумні тумани стукали в віконце
Бо на кохання сподівались ще...