Лина Костенко
ПЕРЕВОД
Мой первый стих написан был в окопе,
На разрыхлённой взрывами земле,
Когда погасли звёзды в гороскопе
Для детства, утонувшего в войне.
Лилась пожаров жалящая лава,
И кратеры изрыли все сады.
Захлёбывалась наша переправа
От языков огня и струй воды.
И белый свет не белый был, а чёрный,
И ночь огня светилась ярче дня,
И тот окоп - как шатл в пространстве тёмном,
Средь моря дыма, ужаса, огня.
Мир был для меня зайчиком, стал волком,
Кровавый мир, жестокая заря!
А я писала на земле осколком
Большие буквы словно с букваря.
Играть бы мне в резинки и скакалки,
Летать бы в сказки на обложках книг,
А я пишу стихи про смерть и танки,
Ведь видела же их почти впритык.
О боль отнюдь не детских впечатлений,
Какой оставишь ты на сердце шрам!
Когда в стихах не объяснить явлений,
Не онемеет ли тогда душа?
Душа в словах - как море в перископе,
Воспоминанье - отблиск на челе.
Мой первый стих написан был в окопе
И напечатан на сырой земле.
Ліна Костенко
ОРИГІНАЛ
Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
Стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
Шаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик — як підводний човен
У морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком —
Кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
В казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
А я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
Який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
Чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах — як море в перископі,
І спомин той — як відсвіт на чолі...
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.