Небо розстріляне кулями- душа пошматована болем
Скачуть розтерзані коні, падають в сизому полі
В вічність здіймаються аури, впадають в глибокі впадини
Люди, людиська, знедолені- гадюки, потвори і гадини.
Сонце закрилося хмарами, залізом, свинцем і градами
Чорніють могили левадами, червоними вкрилися пятнами.
Десь поза обрієм стелиться
Вечір в ряднину засотаний
Ти подивися до вулика
Чуєш, мовчить, наче вкопаний.
Лізе вся нечисть нехрещена
В хату з ногами немитими
Вчора ти був самим ближчим
Сьогодні ти гірше за ворога.
Очі плющем обсоталися,
Плющать і душать як змії
Де подівалась надія?
Мабуть в якоїсь Надії
Тільки ні листя, ні паростки
Зовні не будуть зростати
Якщо відчують морози
Й сухість, що буде вбивати.