Пливуть бузкові тіні кораблями,
Гойдаються над темною водою.
Прокотяться безгучною луною –
І щезнуть десь за тихими полями.
У сутіні виписуються клени
М’якими акварельними мазками,
І ніби вишиті коштовними шовками,
Стоять високі тополині гобелени.
Ось раптом загойдались плавно віти,
Мов струни під мистецькою рукою,
А навкруги ж усе у сні й спокої,
Невже то грає на тополях літо?
Чи ж не його там на воді обличчя?
Вслухаюся у звуки таємничі…
Июнь 1992