Осінь в серці - це яблуко стигле із дикого раю...
Ні обману,
Ні мрій,
Ні сльозинок...
О, як я люблю
Цю беззахисність жовтня...
Неначе натурниця ню
Зашарілась, та листя пожовкле тихенько скидає...
Над вершинами сосон, дубів вікових, у блакиті високій,
Що не має кордонів і дна,
Та дивує мене повсякчас,
Виринає Селена...
І сяючий, світлий анфас
Надихає мене на осінній римований спокій...
І холодний туман видихають жадані вуста.
Поцілунком прощальним розтануло поночі слово -
Післясмак ледь гіркий відчуваю я знову і знову...
Щось нове десь під серцем -
Листопад, мабуть, пророста...
19.08.22