О, як болюче любиш Ти! -
Я сподівалася на милість,
Та вже душа й уста втомились
Від німоти та самоти.
Як не молись, не ворожи,
Цькують приреченість, нікчемність,
Моя гріховная причетність
До невиправної межі...
Та вогник Віри не згаса -
І в олтарі палає свічка,
Що знов про Божу ласку свідчить
Та про Господні чудеса...
Геть всі спокуси та омани -
Любов'ю вигоються рани!