Тече ріка кудись за край, вода – смола,
і як мільйони хижих зграй, летять слова…
Ковтає темрява свічки, знов сніг іде,
повітря рветься на стрічки, згасає день,
руїни згорблені димлять… приходь у сни
і нагадай про дим багать ще до війни,
про розбрат, паніку і лють, про сором, біль,
і як тоді кипіла ртуть в мені, в тобі.
Про те, що ми з тобою тут, а там - чужі.
Ворони падаллю живуть, а ми – стрижі.
Вони викопують з могил своїх дітей,
а ми вдихаєм жовтий пил чужих ідей.
За що колись боролись ми, згадай, - за смерть.
Щоб гіркоти в єдину мить налити вщерть,
щоб десь у небі пролунав нелюдський клич,
щоб ми здригнулись як струна, ввійшли у клінч.
Добити кожного тепер - мета? Мета.
Танок вогню, танок химер. Рахуй до ста.
Шепчи молитву, мов у сні, борись за стяг,
червоним всотується в сніг твоє життя.
Тече ріка кудись за край, вода – смола,
І як мільйони хижих зграй, летять слова.