СМЕРТЕЛЬНЫЙ ПАДЕГРАС
Перевод стихотворения Лины Костенко
Земля кружи'тся во вселенском вальсе.
Галактик ветры-скрипачи всё злей.
Гармония сквозь горечь диссонансов
проносит ритмы танца по земле.
В груди так тесно сердцу, так печально!
Всё пилит задубелый сплин смычок.
Взорвутся мышцы сразу, изначально,
и кровь ударит, как электроток.
И не паркет, затоптанный до глянца,
не липнущий к подошвам глинобит, —
уж вся планета — пьедестал для танца,
где сходят вальсы с голубых орбит.
Гремит высокий гонор полонеза,
и горем бьёт о землю перепляс,
острят в лезгинке чёрной глянец лезвий,
и грациозно ходит па-де-грас.
Швырял канкан мережки парижанок.
Хлестал аркан по сивым постолам.
И залихватский танец меж ножами
шотландки танцевали по столам.
Большое ль дело — меж ножами танцы!
Танцуй, лишь пальчик не порежь при том.
Дорог войны тоскливые скитальцы,
нам танец бездорожья был знаком.
Там в осень труп коня вмерзает тощий.
Вплотную смерти подошла тропа.
А я иду. И делаю на ощупь
на минном поле осторожно па.
Полшага в сторону — пойдёт всё прахом.
И целый мир уме'стится в слезу.
А дремлющие мины-черепахи
в земле шершавой медленно ползут.
О пируэты вынужденных танцев!
Кто шёл по полю минному хоть раз,
невольно он и на паркетном глянце
припомнит тот смертельный падеграс.
Январь — 18 февраля 2023 года
СМЕРТЕЛЬНИЙ ПАДЕГРАС
Лiна Василівна Костенко [1930]
Земля кружляє у космічнім вальсі.
Вітри галактик — вічні скрипалі.
Гармонія крізь тугу дисонансів
проносить ритми танцю по землі.
І серцю в грудях тісно, тісно, тісно!
Смички пиляють задубілий сум.
Зненацька м'язи вибухнуть первісно,
ударить кров, як електричний струм.
І не паркет, зачовганий до глянцю,
не долівки, налиплі до чобіт, —
вже вся планета — п'єдестал для танцю,
де сходять вальси з голубих орбіт.
Гримить високий гонор полонеза,
і лихом б'є об землю перепляс,
лезгинка чорна срібні гострить леза
і граціозно ходить па-де-грас.
Шпурляв канкан мережки парижанок
Шмагав аркан по сивих постолах.
І відчайдушний танець між ножами
шотландки танцювали на столах.
Велике діло — танець між ножами!
Танцюй собі, лиш пальчика не вріж.
Доріг війни смутні подорожани,
ми знали інший — танець бездоріж.
Десь труп коня вмерзає в сизу осінь.
І смерть впритул до мене підступа.
А я іду. А я роблю наосліп
на міннім полі обережні па.
Півкроку вбік — і все це піде прахом.
І цілий всесвіт вміститься в сльозу.
Дрімотні міни — круглі черепахи —
в землі шорсткій ворушаться, повзуть.
О піруети вимушених танців!
Хто йшов по полю мінному хоч раз,
той мимохіть і на паркетних ґлянцях
пригадує смертельний падеграс.