Вечорами він вчить французьку. Без будь-якої мети, просто йому подобається мова. Колись він мріяв сидіти в затишній кав’ярні, з видом на Єлісейські поля, пити італійську каву та фліртувати з парижанками. Але через воєнний стан він не може поїхати навіть до Польщі.
Його вчителька молода дівчина зі східним корінням. В неї темне волосся, пухкі губи та сумні очі. Її звати Маша, але, на французький манер, він кличе її Марі. Колись він мріяв про щось більше ніж просто заняття мовою, але так і не наважився запросити її на побачення.
До війни у нього була гарна робота, та добрий дохід. Наразі лишень нечисленні підробітки. Він пробував бути волонтером, але не зміг, через свій складний характер. Потім думав податись до армії, але не пішов, через страх бути вбитим та вбивати. Навіть самому собі він не може сказати, чого він боїться більше. Вбивати, чи бути вбитим? Він намагається про це не думати. Коли він бачить понівечені будинки рідного міста чи читає про загиблих на фронті, його гризе нестерпна провина вцілілого. Від неї він рятується темним пивом та гострими чіпсами. Такими гострими, що пробиває на кашель.
Так він і ходить днями по місту ховаючись від патрулів з повістками. Іноді вночі йому сняться кошмари: окуповані міста, знайомі, що пішли добровольцями, палаюча військова техніка, і він посеред поля поритого окопами та вирвами кричить, що нічого не може змінити.
У нього лишилась невелика сума грошей з довоєнних статків, і він витрачає її на те, що йому подобається. А подобається йому темне пиво, французька мова та темноволоса дівчина зі східним корінням.