В душі без муз натхнення й рим
В сумній пустелі я постився.
І шестикрилий серафим
Середохрестя там з’явився.
Перстами сірими, мов тінь,
Моїх зіниць торкнувся він.
Й відкрились вмить віщі зіниці,
Як вкрай наляканої птиці.
Ось вух моїх торкнувся він,-
І їх наповнив шум і дзвін:
І я почув неба здригання,
І світлих ангелів політ,
І гад морських підводний хід,
І ваг осудних коливання.
До уст моїх він став в притик,
І вирвав грішний мій язик,
І пустослівний і лукавий,
І жало мудрої змії
В уста застигнуті мої
Умить правицею уставив.
Він розітнув груди мечем,
І серце полохливе витяг,
Й вугілля, збурене вогнем,
У груди вклав тієї ж миті.
Як труп в пустелі я лежав,
І голос божий тут закликав:
«Повстань, пророче, стань на скелю,
Сповнися волею й будь-де,
Моря обходячи і землю,
Серця пригнічені людей
Запалюй тим, що завжди ново-
Живим і влучним дієсловом».