День забарвлений не сонцем, і не хмарою,
Лишень настроєм відчуженим моїм.
Хмурий настрій буде тягарем і карою -
І нічого людям я не розповім.
Ні про те, скільки свободи споживається,
Ні про знайдену осібність там, де всі,
Про довіру тим, хто бачить, як печалиться,
Моє серце серед інших голосінь.
Як руйнують нас шалені й ненадійнії
Заздрість та гординя , влада, страхи, злість,
Що Любов, Надія , Віра - благодійнії,
І що кожен в цьому світі -тільки гість.
Як скріпляюсь для Любові в цьому світі -
Нескінченно - щосвітанку і щомиті.
Перевод - Риммы Батищевой
ень, окрашенный не солнцем и не тучею –
Отчуждённым настроением моим.
И настрой такой, как будто давит, мучает –
Ничего не расскажу я, словно мим.
Ни о том, свободы сколько потребляется,
Ни о найденной особости при всех,
И о вере тем, кто знает, как печалится
Сердце чуткое моё, не для утех.
То, как действуют темно и разрушительно
Зависть, власть, гордыня, ненависть и злость.
А любовь, Надежда, Вера так живительны!
И, что каждый в целом свете – только гость.
Для Любви я укрепляюсь неустанно –
Бесконечно, каждым утром, постоянно!