Якби я могла намалювати своє обличчя,
То я б захотіла стерти сірий колір з мого волосся,
Та чи змогла б я доказати, що я була в тому житті якось?
Чи виправдан був би досвід...
Якби я могла намалювати очі прозорішими,
То де були б докази перенесеного болю?
Як забути злочини проти людяності,
Ті нелюдські злочини...
Якби я могла зробити меншими зморшки часу,
Що в мене на шиї..
То буде неправдива історія про витримку та вершини,
Про людину. З високо піднятою головою,
що намагається крок за кроком йти вперед,
Поки тіло гнеться під тиском...глузування.
Якби я могла зробити так, щоб вуха здавались меншими,
Чи допомогло б то викреслити, не чути диявола, якого чула я.
Численні крики та благання. Не до-по-мо-га...
Численні крики , що падають у глухі вуха.
Та ще у тих вухах шепіт, що підбадьорує.
Якби я могла відобразити мої щоки трохи більшими
Якби лінії посмішки біля губ зникли..
Життя радісне , що від тебе залишено?
Якби лінії посмішки зникли...
Безцінні моменти до того подібні янгола,
Що на своїх маленьких рученятах , з самої глибини
Дістає з юного серця дарунок, що не має сенсу...
До того консенсусу, що губи сміються, а очі плачуть.
Це той день, коли твої два центи значущі.
Вони , ті два центи, створюють різницю життя.
Ні. Я би нічого не змінила ,
Аби не малювати брехні у собі
Аби не відштовхнути прожите життя.
Шлях, що пройдено для умовної картини-
...все одно забуття...