Обертають жорна на полі лайки.
І життя зітхають за обрій млина.
Наспівує при дорозі кіт славні байки,
Та його історія сумна.
Просить матір, просить у бога,
Щоби син повернувся з війни.
Та печаль у серці, та тревога.
І безжальні у сума лани.
Плаче гірко щодня "Пенелопа",
Тче для сина вона полотно.
З рученят її кров тихо крапа,
Щира пісня її, сонце - блакитна.
Пише син: "Не хвилюйся, мама. Ми кремезні!
Вже весна, я приїду додому."
Та вуста матусі мовчазні,
Коли син предався спокою.