Чому так сумую без зелені, квіту?
Чому так сумую без зелені, квіту?
Бо радість дарують щасливу та світлу,
Та, кожного ранку, надію дають,
Під сонцем ласкавим, як діти, живуть.
Й мене вони жити в любові навчають:
Дощі, наче манну небесну, чекають;
Головоньки милі з рання, - та до неба…
Й мені так любити та вірити треба!
В природі є сила: і – Божа, і – вірна!
Вона: осяйна, і – всевладна, і – ніжна;
І, з нею, не лячно йти днями, роками,
Хоч світ цей буває жорстоким, лукавим.
Та знову під вікнами радісно вишня
Квітує як дівчина: юно та пишно,
Квітки у садочку я знову саджаю,
Та милість на них та на себе чекаю.
Віра Половинко