Досі пам'ятаю: щось було ? -
Не таке, щоб дуже екзотичне,
А доволі і просте, і звичне,
Та з вітрами весен загуло...
Мій кораблик щиро розсував
Брами доленосні океану -
Виринав із сивого туману,
Перед бурями не пасував...
І тепер не вернуться назад
Ті "колись", роками обважнілі,
Страдництва , що вкрали буйні хвилі,
Та відважно зрониться сльоза,
Нагадавши щастя в теплім лоні
Правнуків моїх, онуків, доні.