Весна надій...повільно йде-минає...
Слова, спіткаючись, белькочуть в глибині...
Не впала духом...це душа страждає,
Що так...ні за що гинуть на війні
Всі молоді та гарні, ще ж як діти,
Яким би жити й жити у світах!
Усім однаково би сонечку світити...,
Та світ захмарює чужинець - хижий птах...
Чому ви, росіяни, не спроможні
Сказати Слово, Діяти, Змести -
Й о г о, бо забаганки і жорстокі, і безбожні?
Чому дозволили вас з розуму звести?
Де ваша гідність людяність, де честь?
Чому, вбиваючи, пишаєтесь собою?
Бо в голові "божка" живуче слово "Месть"-
Послав "на м'ясо" гинути в двобої!
За що мстите ви людям, росіяни?
Хіба хоч хтось на вашу землю посягнув?
Вам в печінки заліз т о й, окаяний,
Чому піддакуєте? Досі не збагну...
Тому прошу я сонце -- не світи варягам!
Хай заблукають у пітьмі тіла,
Відчують хай, що світло -- Боже благо
І що між ними й світом прірва пролягла!