Як часто я, оточений юрбою в скон,
Коли переді мною, наче б то крізь сон,
За шуму музики та тряски,
За інших де-яких заїжджених речей,
Все майорять бездушні образи людей,
Надіті ввічливості маски.
Коли торкаються холодних рук моїх
Недбало, випадково красунь міських
Давно безтрепетні їх руки,
Впадаючи у їхній блиск, я тлію:
В душі відроджую давно забуту мрію,
Минулих літ завітні звуки.
Мої любі читачі, усім привіт від М.Ю.Л.
Зауважую, що в усіх інших перекладах
я не даю посилання на класиків
такого рівня. Ви повинні їх знати.