Що ж вдивляєшся так на дорогу,
Відійшовши від подруг своїх,
Чи забило сердечко тривогу-
Спалахнула ти й подружок сміх.
І навіщо біжиш ти квапливо
За удалою тройкою зет,…
Бо на тебе, усівшись красиво,
Задивився проїжджий корнет.
Задивитись на тебе не дивно,
Й полюбити тебе файна річ:
В’ється колірна стрічка грайливо
У твоїх косах чорних, як ніч.
Крізь рум’янець щоки ледь смаглявої
Пробивається легкий пушок,
Чорні брови і очі лукаві є,
Хоча ніби вдають ні про що.
Один погляд такої дикунки,
Повний чар, що запалюють кров,
Розорить будь-кого на дарунки
І закине у серце любов.
Тож, живи і святкуй собі вволю,
Та не знай ні печі, ні боржка;
Та не те тобі впало на долю:
За простого підеш мужика.
Зав’язавши під пахви нагрудник.
Перетягнеш потворно свій стан,
Буде бити тебе твій паскудник,
Чоловік вередливий, мов пан.
Ти від праці тієї марудної
Відцвітеш, не побачивши цвіт,
І зануришся в сон безпробудний ти,
Будеш няньчити й їсти варить.
Й на обличчі твоєму грайливому,
Де вирують живі почуття,
Раптом з’явиться ляк полохливий
Через чорне й злиденне життя.
Й поховають у вогку могилу,
Як пройдеш ти оцей важкий шлях,
Марно згаслу завчасно, що били,
І нічим не зігріту в грудях.
Не дивись у журбі на дорогу,
І за кіньми слідом не біжи,
І тужливу у серці тривогу
Ти скоріш загаси й не тужи.
Не здогнати скаженої трійки,
Коні жваві-й весь ценз до копійки
Та й до другої з сонмом надій
Мчить стрілою корнет молодий.
Прим. Переклад вірша Некрасова