В тіні задумливого саду,
Краєм обриву над струмком
Повз огорожу винограду
Кущі акації кругом.
Там, де жасмин духмяно віє,
Де верба плаче край води,
В прозорих сутінках біліє
Твій образ милий, як завжди.
Хто ти, бешкетниця, - не знаю,
Але в твої милі пісні
Я усім серцем поринаю,
У вбогім сидячі човні.
Вони дзвенять й туман долають
З вірою легкою й тугою,
І дзвінким звуком долинають
За нерухомою рікою.
Втім, мене ледве помічаєш,
Ти полохлива, наче птах,
Лукаво раптом замовкаєш
І вмить зникаєш у кущах.
І я, сусід, у дикій пущі,
Твій випадковий ворог й друг,
Охочий стежити в цій гущі
Й ловити співу кожний звук.
Недовгий він, переляк дів,
Так відбувається й з тобою:
Невдовзі лагідний твій спів
Знову лунає над рікою.
Майне у кучерях голівка,
Чи блисне вмить лукавий зір,
І вже співає чорнобривка,
І вторить співу синій бір.
Сідає сонце й полум’я ховає,
Вщент розчиняється в блакитній далині,
Й туманним серпанком вже сяє
Рогатий місяць в особистому вогні.
Срібним сузір’ям шлях позначений,
Вид урочистий угорі,
Тож, на все добре-до побачення
Й пісень новітніх на зорі!..
прим:
Переклад вірша Надсона