Перевод сонета Надежды Медведовской http://stihi.ru/2018/06/07/875
Открытость часто ставят мне в вину,
Теперь такими стали – дипломаты -
Что слово укрываем в пелену,
Смех прячем за препоны и ограды.
С оглядкою и радость, и печаль.
Как броненосцы, что готовы к бою,
И вздох уже нам страшен, словно сталь,
Настолько мы боимся быть собою.
Вот если б так же мы боялись зла,
Как искренности прямодушно хрупкой,
То прегрешений плесень бы ушла
Давно из душ людских, очей, поступков.
Свою я радость в горе не замкну,
Хотя открытость ставят мне в вину.
В оригинале
Відвертість часто мають за вину.
Такі тепер ми стали дипломати,
Що загортаєм слово в пелену,
Ховаєм сміх за непроникні грати.
З оглядкою і радість, і печаль.
Мов броненосці, ходимо закуті.
Вже й подих обертаємо на сталь,
Так боїмось самі собою бути.
Якби отак жахалися ми зла,
Як щирості й сердечності простої,
Давно б гріховна пліснява зійшла
З очей, і вчинків, і душі людської.
Я радості у горі не замкну,
Хоча відвертість мають за вину.