Джерготить весняний дощик і самотність заселяє -
Він квітневої наснаги в смуток мій серцевий лляє.
Розчахну свої обійми, ждатиму напоготові
Упокорення, смирення та Небесної Любові.
Знову роздивлюсь довкола - ницість світу та захланність...
Не давання прошу в Бога, а подякую за даність.
Він бо знає, мій коханий, що я є - не сильна жінка,
Зм'якшує мою тверезість та сумну невдатність вчинка.
Ось чому саме від Нього крапотить з Небес волога, -
Щоб з подякою молилась, прославляла милість Бога !
Перевод - Риммы Батищевой
Тараторит дождь весенний, одинокость заполняя –
Он апрельским вдохновеньем в сердце смуту утоляет.
Распахну свои объятья, ожидая наготове
Покорения, смиренья, вместе с Божеской Любовью.
Снова рядом наблюдаю низость мира, злость и жадность.
Не даренья жду от Бога – славословлю лишь за даность.
Он ведь знает, мой любимый, что как женщина слаба я.
Прямоту мою смягчает, и ошибки мне прощает.
Потому, по Божьей воле, продолжает влага литься, –
Чтоб в века Его прославить и с усердием молиться!