Востаннє я твій образ милий
Дерзаю подумки плекати,
Будити мрію через силу,
Аби щоб солодко й журливо
Твоє кохання пригадати.
Біжать літа наші в тенета,
Безжально змінюючи нас,
Тож ти задля свого поета
Під чорним гробовим кашкетом
І задля тебе друг твій згас.
Прийми, тож, подруго, довіку,
Прощання серця ти мого,
Як жінка мовчки чоловіку
Іде в обійми, втім без крику,
Перед ув’язненням його.