Я наче виношую десь, у душі глибині,
Ще крихітний натяк на те, що насправді зі мною,
Це передчуття лиш бруньки наливає в мені,
Ще слів не знайшло, мов не знаючи мови земної.
Я всесвіт розпрошую: хто я? Існуючий лиш біовид?
Мізерною друзкою на терезах біомаси?
Собою прикрашу хіба що блідий краєвид?
То чим же я кращий тоді від вапна чи пластмаси?
Для чого потрапив у цей розфарбований світ?
Напевне, для того, щоб світу зізнатись в любові,
Канвою йдучи всіх відпущених весен та літ,
Створити себе на єдиній всесвітній основі.
Можливо, я тут, бо колись став занадто малим
Тісний закуточок, в якому душа нудьгувала,
І світ цей, проявлений, став на хвилинку моїм,
Щоб коїти в ньому добро, на яке бракувало.
Я тут разом з вами, – такі ж, як і я, бунтарі,
Палкі винахідники та автори долей власних,
Ми тут, щоб палати, світити, мов ті ліхтарі,
Щоб бути собою, без висновків зайвих, завчасних.
Ми – крихітні зерна, посіяні в ґрунт Сіячем,
І саме Йому ми своїм існуванням завдячні,
Тому одне одного – думкою, словом, плечем,
Підтримати в силах, хоч часом бува – необачні.
Ми мов стебелинки, і всі – рідні сестри й брати,
Хай зовні несхожі, у всіх нас – єдине коріння,
Ми виросли тут, залишивши далекі світи,
Даремних образ розгубивши нікчемне лушпиння...
Я тільки виношую в серця своїй глибині
Цю думку, яка проростає на волю рядками, –
У світі ми гості, але в Сіяча у ціні,
Бо й зовні, і в серці завжди буде Він поруч з нами.
7 квітня 2023 р.