Його погляд палає руїнами Карфагену,
Його голос машинально перелічує втрати,
Важко дихати повітрям, у якому лише мутагени,
І отруту правди так само сумно ковтати.
Ледь знайоме ім'я прошепочуть нові авгури,
Лоялістів породжує край
Морів та півоній.
Зорепадне небо промчить осяйним алюром,
І згадають про нього Тацит, Геракліт, Светоній.
Сивочолі жерці нагадють про міць імперій,
У таємних хащах давно вже панує звичай.
І прозорість неба, глобальність живої стелі
Все ж так само холодна, проста і панорамічна.
Тиху неміч кварталів живцем розтинає слово,
І самотні айстри квітнуть на підвіконні,
Вирушайте, патриції, в цю непросту дорогу,
Вас зустрінуть розбиті мости і жнива напівсонні.