Уже давно ті промайнули роки, в яких лише моєю ти була,
в моїй душі ще й досі тих відлуння кроків,
коли ти із життя мого пішла.
Тепер те все не повернути вже назад
і ми з тобою вже до того не полинем,
ті наші почуття колись побив жорстокий град
і стежка до душі вже поросла гірким полином,
все повернути вже тепер ми зможемо навряд,
бо знову град, бо знову той жорстокий град.
Чи може знову все згадати треба нам,
але чи в тому зараз є потреба,
чи може все ввижалось просто уві сні?
Життя тече, але чому без тебе?
чи може все примарилось мені?
Та ні, не треба, мабуть, все-таки не треба,
бо спогади - то тільки біль пекучий для душі.
Ті ж самі зорі і те саме небо,
та ми, як і тоді, отим мовчанням надто вже грішим.