Пора, ох давно вже пора!, нам цензуру
Таку учинить, щоб людськую натуру
Лиш в людяність скрізь і по-доброму гнать,
В відсталість "красиву" людей не штовхать.
Стрівсь якось пуст-віршик, що про горобців... -
Цвірінькають сірі, ну прямо співці -
Цілісіньку днину, а киця пантрує
Цікавая і... я к г о д и т ь с я (!) полює.
Там автор диячих жалів не плекає -
Що у полюванні горобчик вмирає...
А це ж "як годиться" - не треба писать,
Аби у жорстокість дітей не штовхать.
(Не кажучи вже про таке віршування,
Не кличе дітей що, та й нас, в мізкування.
"Лиш ті твори дітям вагу добру мають,
Шо з користю їх і дорослі читають").
З малих літ як слід роз'ясніть усі дИва -
Природа жорстока, хоч часто й красива -
Котам горобців на заклання не пхайте...,
Розумно про все на Планеті подбайте.
Коли до природи, дюдей - по-святому
Всі стануть відноситись в лісі, удома...,
То вийде на світі, що дюдство строкате
Не буду ні битись, ні ворогувати.
А то ж у зверхдикість відхід досі діє:
Одні одних бить - в и д л ю д е й лиш... уміє.
А дич: птАство, звірі... - лиш граючис б'ються
І в "битвах" здорові-живі зостаються.
"Не гине життя... - крім людей(!) - в виді, в вірі...,
І людям - н е с л і д..., бо ж це... гірш як у звірів...",
Прищеплюйте МИР з малих літ, щоб настало
Життя без борні - ні вогнем, ні металом...