Вир, синява, бездоння, втіха, лагода,
Де хмарне тане вистиглим застругом,
Де зріє сонця золотава ягода
На гілці пруга.
Живеш, обличчя підставляєш світлові,
У піднебесне дивишся свічадо.
Минуле не впіймаєш, хоч на зліт лови,
Хоч на принаду.
Оденки кави змішуй безпер;стану,
Тасуй років обшарпаних колоду –
Майбутнє не вгадати, щастя зрештою
Лежить підсподом.
Пливеш за течією в невагомості,
Чи бовтаєшся ген протитечійно,
Пилок світобудови, підсвідомості
Частинка чинна.
Пелюсткою летиш прозорокрилою
Крізь щільну тишу і зірковий гомін,
Й твоє кохання провідною силою
В оцім огромі.