"О, днів моїх нестримний екіпаж -
Я в нім сама, бо Ви обрали втечу?
Я залишила все на розсуд Ваш -
Ви вирішили - я не заперечу"
з пісні Люцини Хворост
Ти любиш, Господи? - Авжеж!
І, навіть , кажуть, що без меж?
Але чомусь моїх пожеж
В душі захопленій не бачиш?
Хоч виглядаю я здаля
Не Чудо-Птиць, хоч журавля? -
Та не летять ні звідкіля -
Сховались чуда наче б?
Чого немає і що є,-
То все - від Тебе, все - Твоє...
Але душа розпізнає
То біль, а то свої провини?
Клубок у горлі - незником...
Хоч не вмиратиму цілком -
Лишусь пронизливим рядком
Тобі, о Господи, Єдиний!
Серед виснажливих подій,
Серед сум'яття та надій,
Коли серед плачу - радій,
Бо роль судилась трагедійна....
І от тепер, хоч круть, хоч верть,
Летять всі мрії шкереберть,
І думаєш, мабуть, лиш смерть
Припинить ці жахи спокійно?!
Скінчаться всі мої утоми,
Серцеві напади, судоми,
Спадуть душевні каламуті
І будуть...молитви почуті!