"Чому я майже ніколи не пишу про щастя?
Мабуть тому, що не бажаю ним ні з ким ділитись..."
Моє щастя цілком моє, бо про нього ніхто не знає.
Моє щастя іноді п'є, бо без цього просто не засинає.
Моє щастя має теплі долоні, тому обійми його палкі.
Я люблю цілувати його скроні, цілувати ямочку на щоці.
Моє щастя - цілком приватна справа, грифований документ.
Що для нього проста забава, то для мене - важкий проект.
Він, здається, має проблему зору, бо не бачить мої почуття.
Або ж - має звіриний норов, свій холодний стиль хижака.
Моє щастя, все ще, тільки моє, хоча знають його тепер усі.
І тепер він ще більше п'є, і вже інша долонь у нього в руці.
А в моєму серці застрягло скло від розбитого ним бокалу.
Чому я ніколи не пишу про щастя? Бо, от, його і не стало.