"Московіти навмисно привітні,
Ходять прямо, а бачать - навкіс:
Хоч про дружбу кричать многолітню,
А вже дулю готують під ніс!
І ніколи, - кажу вам, - ніколи
Не навчаться у рівності жить !
Їхня зверхня і вперта сваволя
Нашу ВОЛЮ не буде любить!"
Ганна Чубач
Благаю, швидше охолонь,
Жаго гірких моїх безсонь!
Не жди, безсила та убога, -
Незрушні відповіді Бога!
І не питай Його: "Коли ж!?"
Занурюйсь в сонячний капіж,
І досить мрій про листування
Й на милосердя уповання...
Невже це Він того хотів? -
Вже цвинтар - не вміщає тіл
Героїв - і синів, і дочок?!
Чи радість то для нас пророча?!
Війна по згарищах кружля -
Старі в завалах й немовля...
Печерськ голосить й Голосіів
В атаках ворога на Київ!?
"Кинджалом" зібгана Земля,
До Неба - кров'ю промовля:
"Вже годі гвалтувати й рвати!!! -
Ординців - за пекельні грати,
Де жоден - вічно не втече,
Де вічно - Божий гнів пече,
Жени, Архістратиже Божий!!! -
Бо хто ж нам, грішним, допоможе?!
Перевод - Риммы Батищевой
Московиты нарочно приветливы,
ходят прямо, а взгляд явно кос.
Хоть про дружбу кричат многолетнюю.
Только фигу готовят под нос.
И когда – говорю вам, доколе
Те научатся в равенстве жить?
Их презрение, твёрдая воля
Нашу ВОЛЮ не будут любить!
Ганна Чубач
Молю я: мучить перестань
Меня бессонниц маята!
Не жди, бессильна и убога –
Незыблемы устои Бога!
«Когда?» – ответа не проси!
Ныряю в солнечную синь…
О письмах прекрати мечтанья,
О милосердье упованья…
Неужто Он того хотел? –
КладбИще не вмещает тел
Героев – сыновей и дочек?!
О радости ли нам пророчат?!
Всё пепелища да завалы,
Под ними стар лежит и малый.
Печерск кричит и Голосеев
В атаках вражеских на Киев?!
«Кинжалом» вздыблена земля,
Кричат увечные поля:
Довольно истязать и рвать!!!
Ордынцев здобных прочь прогнать!
Расплаты им не избежать –
Гнев Бога – вечная печать.
Гони, же их, Архангел Божий!!!
Кто грешным нам ещё поможет?!
на фото - цвинтар Героїв України у моєму рідному Хмельницькому