Надвечір
Час пише двома кольорами
Мелодії чорні і білі:
В них дзвони зруйнованих храмів
І стогін птахів погорілих.
У водне дивлюся свічадо –
Там очі потоплених звірів.
У річки питаю поради –
Там риби сухі від зневіри…
Нікого несила читати,
Нічого не в змозі писати,
Хитаюсь від туги до жалю
І марно в небесних скрижалях
Доцільні шукаю цитати,
Щоб Бога про це розпитати:
Навіщо, Всевидючий, за що
Покинув нас напризволяще?
Часи окаянні… Я свідчу:
Надвечір приходить надвідчай
Безсилий, смурний, невблаганний,
І поруч сідає на ґанок,
Задмухує свічки останні,
Бездомні слова і питання.
А десь у Галактиці кутній
Притулку шукає майбутнє…
Там жевріє зірка завітна,
Втішає: тримайся, бо в нас тут
Вже зверху і чутно, і видно
Невпинний світанковий наступ.