Закрию очі і вдихну,
Задам питання:
"Що в грудях маю, чим живу,
Чи є вагання?
Коли востаннє у душі
Світилась радість?
І де були думки сумні,
Душевна слабість?
Коли ранковий промінець
Вплітала в коси?
Коли не думала про смерть,
Про горя стоси?
Коли від усмішок людей
Була щаслива,
Жила у мареві чудес
І мала крила?
Коли дивилась на траву,
Духмяні квіти,
Вбирала серцем всю красу,
Як символ втіхи?
Коли вчувала у душі
Кохання світло
І, не схиляючись в журбі,
Сміялась дзвінко?"
На все є відповідь одна
І безперечна,
Вона, як нота голосна
Від піднебесся.
Усе було це до війни,
До болю й лиха,
Коли не бігла у світи,
Чекала дива…