Його краса прозора, наче скло,
В мені тремтить загравно ремесло,
Та текст - мов глина, тане у руках,
І тану я у дивних цих словах.
Так, ніби відстані давно нема,
Летить Камдева знов стрімка стріла,
А я боюсь поранень і отрут,
Піти б до бункера - і там капут...
Та гнів богів - на гуморески кшталт!
Там є, напевно, свій краси штандарт,
Клейноди серце винесе ледь-ледь,
Кіприду треба виштовхати геть.
У боротьбі трагічній з цим вогнем
Пізнати можна безліч стратагем,
Тому розширю свій вокабуляр,
Щоб пелюстками вкрити тротуар,
Туди тікаючи, де вир чуттів
З ніг не збиває, де буденність зла
В собі ховає безліч інших див,
Бо ця любов, повірте, допекла!