Навіщо це випробування нам?
Невже і так не ясно, що ми вільні?
Та за вікном тривога, бо війна,
і кожен вибух наче в мене цілить...
Птахи співають, крильцями тріпоче
метелик, сонце очі не мина.
Здавалося – таке життя співоче,
та вже багато днів навкруг війна.
Невже Всевишній не почує нас?
І заглядаєш в небо, наче в очі...
*
Пташиний віртуоз співає день,
стрижі снують повітря завіконня,
кульбабка я давно, бо сиві скроні.
Життя нелагідно повз мир іде.
Подякую за день і за життя,
плацебо це така собі надія –
від бруду все замацане відмиєш –
всі негаразди кануть в небуття.
Оце б іще з війною якось так:
відшкрябати бридоту цю від людства,
щоб не дійшло бува до самогубства,
щоби натомість світ любов всотав.
Римую цю утопію смішну,
коли навкруг убивства та сирени,
коли прокльони, не благословення.
Нема безглуздя більше за війну.
І скільки людству треба з'їсти твані
допоки голова на місце стане?