Знов дощ за вікном витанцьовує стиха...
А де ж Ти, Ісусе, любов моя й втіха? -
Я знову сумую над кожним рядком -
Червнева спокуса прибила цілком...
Ось каву знов зранку поп'ю гіркувату
І знову на казку піду полювати -
Роки на раменах і безліч осмут -
Лиш Ти годен душу звільнити від пут!
До часу і глечиком носимо воду...
І я у вогні не шукатиму броду...
Я, навіть, що груші ростуть на вербі
Повірю, коханий мій Спасе, Тобі!
Попереду - Вічність. А мить, що гірчить,
То кави гіркої ковток. Тільки мить!..