За тишу літню ніч люблю
І за її несхитну волю,
За те, що зорі сяйво шлють,
Снагу вплітаючи у долю.
Люблю, узявши теплу шаль,
Чекати зоряну стихію,
Коли опустить ніч вуаль,
Відчувши томну ейфорію.
Люблю вслухатись у вітри,
Що колисають тихо Всесвіт,
А він від подихів пітьми
Дрімає вже на срібній стежці.
Я відчуваю, як в душі
Юнацька воскресає мрія,
Немає місця в ній журбі,
Є тільки віра і надія…
Сьогодні в серці – гострий щем,
А кожна ніч, на жаль, бентежна,
І небо дихає вогнем,
Війна біснується недремна…