Липнева спека… Тім'я літа…
Усе живе шукає тінь.
Ліси – в пурпурних самоцвітах,
В полях – бурштинова гладінь.
Розносять ночі пряний запах
Квітучих луків, берегів.
Екватор літа пише рапорт
Про всі здобутки літніх днів:
"Повсюди – розпал сінокосів,
На липах – життєдайний мед,
Уже нагадує про осінь
Густий, високий очерет.
Вже вилітають пташенята
На волю з теплого гнізда,
Хоч страх живе у оченятах:
Війна лякає руйнівна.
Чарують пахощі смереки,
Хвилюють запахи сосни,
В повітрі чути після спеки
Вологі повіви грози.
Рясніють барвами поляни,
Тремтить від захвату душа.
Лікує степ душевні рани,
Палкі дарує відчуття…
Одне тривожить: не втихає
Шалене полум'я війни.
Немов батіг, нудьга стискає,
І серце болісно щемить…"